Рими
війни

«Ми ціль» — думка, яка пульсує в голові під час кожної атаки. Відчуття, ніби ми в тирі, де ворог влаштував полювання на все живе. Вони підступно вбивають уночі тих, хто спить у своїх ліжках. Іграшки в крові не поетичний образ, а страшний факт, збережений на фотографіях і відео зі зруйнованих українських будинків.

Довідка: Точну кількість постраждалих дітей встановити неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України.

Цей вірш — про колективне мовчання, яке об'єднує країну. Образ «хомута» вплетений в історію українського народу як символ кріпацтва. Загальнонаціональна хвилина мовчання. Шанування усіх, завдяки кому Україна продовжує дихати.

Довідка: Щоденно о 9.00 в Україні — загальнонаціональна хвилина мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії рф.

Спогад про березень 2022 року. Задушливий потяг, що рушає з київського перону. Люди, що годинами сидять на підлозі у проходах, і тиша, яку боїшся порушити. Тоді ніхто не знав відповіді на головні питання: куди ми їдемо, коли доїдемо і чи доїдемо взагалі? Це було фізичне відчуття вигнання з власного життя.

Довідка: За 8 днів від початку масштабного вторгнення росії «Укрзалізниця» евакуювала понад 1 мільйон громадян з гарячих точок.

Звук генераторів і запах бензину стали невід'ємною частиною нашого життя. Відключення електрики, води та опалення — це виснажливе випробування, особливо взимку. У цьому вірші я не романтизую блекаут, це спроба втішити, нагадати, що ми є одне в одного. Навіть коли немає змоги помитися чи зігріти дім, головним джерелом світла залишаються наші серця.

Історія знову ставить нас перед середньовічним вибором: сплатити ворогу «мито» землями та ресурсами — або бути знищеними. Від України вимагають віддати корисні копалини й території за право просто існувати. Але людське життя не може бути розмінною монетою.

Кава на цій війні є одним із невід'ємних атрибутів. Вранці після масованих атак ми п'ємо її, стримуючи сонливість та втому. Люди збираються разом допомагати постраждалим сусідам, шукати тварин, гасити пожежі. Спільна кава на світанку — це про ще одну пережиту ніч.

«Волошково» — слово, зашите в українському культурному коді. Обійматись волошково означає відчувати спокій, теплий вітер у волоссі та ніжну любов посеред поля квітучих волошок. Фраза «Живим свою ракету не почуєш» містить жорсткий факт: якщо ти чуєш звук ракети, що пролітає повз, значить сьогодні біда прийде в інший дім.

Читаючи новини після чергового обстрілу, моє серце заніміло. Я люблю тварин, а коні для мене — це щось величне. 7 вересня 2025 року російські дрони поцілили у кінний клуб на Київщині, 7 тварин загинуло.

У мене немає дітей і я чітко пам'ятаю власне бажання обміняти моє життя на життя жінки, яка загинула накривши тілом свою дитину. У ніч на 18 травня 2025 у місті Васильків загинула 27-річна жінка, яка під час вибуху прикрила собою чотирирічного сина. Дитина вижила.

Цей вірш — про сучасне обличчя України, де меморіали на площах стали частиною повсякденного маршруту на роботу, до школи, у лікарню. Для багатьох дітей центральна площа міста стала єдиним місцем зустрічі з батьком чи мамою.

Про усвідомлення ціни нашого «сьогодні». Коли за кожним врятованим життям стоїть чиєсь останнє «кохаю», сказане пошепки перед виходом з дому.

Це мій маніфест і спроба знайти сенс там, де слів для підтримки вже бракує. Заклик «кохаймося» має подвійний сенс: емоційний та фізичний. Свідомий вибір залишатися живими попри все. Нас вбивають, а ми кохаймося без тями.